Страх – це природна захисна реакція організму, яскравий прояв інстинкту самозбереження.
Тому боятися – це нормально.
І сам, таким чином, дозволяє собі теж відчувати страх (з різних причин).
І приймає цей страх у себе та у дитини.
Тільки після ухвалення страху, після дозволу йому бути, після створення простору, де цей страх можна розмістити. Тільки після цього ми починаємо думати про цей страх.
Спочатку ми, батьки, думаємо про нього і намагаємося знайти відповідь на запитання: Звідки цей страх?
Іноді, якщо діти ще малі, ми можемо швидко відповісти на це питання. Іноді ми маємо кілька варіантів. Але буває так, що ми не знаємо.
Дитячих страхів багато, вони бувають різні, бувають навіть вікові (нормалізовані), які припадають на період 2,5-5 років, коли дитяча психіка ще не сформована, а уява працює дуже добре!
Будь-який психолог скаже вам, що для того щоб зі страхом щось зробити, його потрібно зобразити. За допомогою паперу та фарб (намалювати), за допомогою пластиліну (зліпити), за допомогою уяви (розповісти) – з старшими дітьми.
У цьому творчому занятті слід ставити такі питання дитині:
«Що за страх такий, зобрази його».
«Як він виглядає, якої форми, якого кольору?»
«Розкажи про нього»
"Навіщо він тобі? Від чого рятує?
Вивчайте разом його страх.
Потім звертаючись до дитини, запитайте: "Що ти хочеш зробити з цим страхом"?
Цілком можливо, дитина захоче його знищити. Але, можливо, вона захоче його залишити.
І ви, з повагою до вибору дитини, вигадуєте разом місце, де цей страх міг би жити.
Після цього страх дитини знизить свою інтенсивність, а згодом і зовсім піде.
Психологія для батьків
