Наразі багато з нас не тільки працюють за основним місцем роботи, а ще й активно волонтерять. Подібне навантаження з часом дуже виснажує, що може призвести до вигорання. Тому дуже важливо час від часу зупинятись і проводити самоаналіз.
Пропонуємо до вашої уваги методику Людмили Галіциної, яка називається “Моє професійне дерево”.
Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.
Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого воно отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона ціните себе. Це дає емоційний ресурс.
Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.P.S. ви можете змінювати слово "робота" на будь-яке інше, в залежності від ситуації ("моє оточення", "мої близькі", "моя робота", "моя Країна" тощо).
